Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Видання: "Закон і бізнес"
Спори про визначення місця проживання дітей є не простими з юридичної точки зору і часто несуть за собою негативний вплив на дитину
До уваги стаття судді Бахмацького районного суду Чернігівської області Павла Пархоменка "Огляд рекомендації КМ РЄ щодо запобігання та вирішення спорів, пов’язаних зі зміною місця проживання дитини"
У судовому порядку вирішується досить велика кількість спорів про визначення місця проживання дітей. Особливо — під час війни в Україні, що пов’язано із виїздом значної кількості людей за кордон та загостренням через це сімейних суперечок.
Європейські орієнтири
У даному аспекті варто звернути увагу на основні положення рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо запобігання та вирішення спорів, пов’язаних зі зміною місця проживання дитини, які були прийнята Комітетом міністрів 11 лютого 2015 року на 1219-му засіданні заступників міністрів.
Даний документ може стати джерелом м’якого права для національного правозастосування, орієнтиром для формування державної політики у вказаній сфері та дієвим інструментом для захисту прав дитини, про які
часто забувають батьки при вирішенні спору, який виник між ними.
Насамперед, зазначимо, що описувані рекомендації ґрунтуються на положеннях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідній практиці Європейського суду з прав людини, зокрема щодо статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), Конвенції ООН про права дитини.
Ця рекомендація стосується ситуацій, в яких є чи може бути розбіжність думок щодо зміни місця проживання дитини чи в межах юрисдикції держави-члена чи за кордоном. Ця рекомендація особливо стосується ситуацій, в яких унаслідок зміни місця проживання дитина підпадає під ризик втрати контактів чи суттєвого порушення контактів зі своїми батьками чи іншими суб’єктами батьківської відповідальності.
Рада Європи орієнтує держави, що національне законодавство щодо зміни місця проживання дитини повинно:
Саме в якнайкращих інтересах дитини правова
основа забезпечує належну гнучкість для компетентного органу для того, щоб він мав можливість врегульовувати конкретні справи належним чином та із врахуванням усіх конкретних обставин.
Права дитини
Застосування принципу «забезпечення якнайкращих інтересів дитини» тепер доволі розповсюджено у національному законодавстві держав-членів. Його вважають першочерговим фактором у спорах про опіку над дітьми та зміну місця проживання.
Забезпечення якнайкращих інтересів дитини, після їх оцінки та визначення, може суперечити іншим інтересам чи правам, зокрема інтересам чи правам батьків та інших суб’єктів батьківської відповідальності (вільне пересування, возз’єднання сім’ї та ін.). У справах щодо зміни місця проживання дитини вирішальним є те, що інтереси дитини оцінюють відокремлено від інтересів особи, яка пропонує змінити місце проживання разом з дитиною.
Важливим є те, що дитина повинна мати право на отримання інформації та консультації, а також на висловлення своїх поглядів щодо запропонованої зміни місця проживання. Необхідно звертати належну увагу на погляди дитини відповідно до її віку та ступеня зрілості.
Право бути почутою є правом дитини, а не її обов’язком.
Діти повинні отримувати всю необхідну інформацію про те, як ефективно використати право бути почутими. Однак, необхідно пояснити їм, що їхнє право бути почутими/ заслуханими та право на врахування їхніх поглядів необов’язково визначатиме остаточне рішення.
Судові рішення та постанови, що стосуються дітей необхідно належним чином обґрунтовувати та пояснювати дітям зрозумілою для них мовою, особливо ті рішення, в яких не враховано погляди та думки дитини.
Уникнення спорів
Дуже корисними для національної політики в цій сфері є те, що для уникнення спорів потрібно вживати відповідні заходи, якими можуть бути:
– положення, що заохочують батьків чи інших суб’єктів батьківської відповідальності до роздумів про можливу майбутню зміну місця проживання дитини через погодження таких питань щодо зміни місця проживання, як попереднє повідомлення, тривалість та географічні межі,
– правила щодо повідомлення про те, що особа, яка пропонує змінити місце постійного (звичайного) проживання дитини, зобов’язана у письмовій формі інформувати батька/ матір чи інших суб’єктів батьківської відповідальності перед здійсненням пропонованої зміни місця
проживання та у межах визначеного терміну задля уникнення односторонніх змін місця проживання,
– послуги (державні чи приватні) загального та юридичного консультування, а також медіації для надання батькам чи іншим суб’єктам батьківської відповідальності допомоги для досягнення домовленостей.
Вирішення спорів
У разі відсутності домовленості не можна змінювати постійного місця проживання без наявного рішення компетентного органу, за винятком передбачених національним законодавством обставин.
Компетентний орган повинен виносити рішення без будь-якої презумпції за чи проти зміни постійного (звичайного) місця проживання дитини.
Оскільки час є суттєвим питанням у спорах щодо зміни місця проживання дитини, особливо тому, що це стосується дитини, держави-члени повинні забезпечити якнайшвидше вирішення спорів компетентним органом.
Крім звернення першочергової уваги забезпеченню якнайкращих інтересів дитини, у принципі 8 рекомендовано, щоб компетентний орган при прийнятті рішення повинен керуватися усіма доречними факторами, надаючи кожному з них відповідне значення залежно від обставин конкретної справи.
Особливу увагу необхідно приділити ситуаціям, де зміна місця проживання відбувається у контексті домашнього насильства та жорстокого поводження.
Наведений нижче перелік та класифікація факторів не є вичерпним та не містить вказівок щодо їх пріоритетності. Значення певного фактору може бути різним у кожному конкретному випадку, особливо коли зміна постійного (звичайного) місця проживання здійснюється за межами відповідної юрисдикції.
Висновки
Наведені рекомендації розкривають ряд проблемних аспектів, які виникають при вирішення спорів про визначення місця проживання дитини.
Вони являються дієвим інструментом для національного правозастосування і допомагають:
удосконалити законодавство в даній сфері,
спрямувати вектор національної політки,
заповнити прогалини в нормативно-правовому регулюванні, виступаючи джерелом права,
зорієнтувати судову практику при вирішенні відповідних спорів.
