Упродовж 5–6 серпня 2020 року тижневик «Юридическая практика» традиційно (вже четвертий рік поспіль) проводить VIIІ Міжнародний судово-правовий форум, який став майданчиком для експертних дискусій та обміну думками серед юридичної спільноти.

Відкриваючи захід, в.о. Голови Верховного Суду, голова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Богдан Львов зазначив, що єдиним  позитивним результатом постійно не визначеного стратегічного реформування є те, що більшість тверезомислячих людей вже об’єднуються проти такого бездумного реформування і вимагають рішучого протистояння подібним закидам або хоча б більш обережного обрання подальших кроків.

Під час дискусії «Новий поворот судової реформи в Україні» Богдан Львов детально зупинився на кадровому дефіциті в судах. Зокрема, він нагадав, що нинішня штатна чисельність формувалася на фоні кадрового голоду 2016 року і зараз не відображає реального стану речей: «На сьогодні це вже не проблема, а глибока кадрова криза, з якої судову систему необхідно виводити, адже йдеться про 30 % вакансій у судах, і це лише офіційна статистика. Бо якщо пригадати чисельність, наприклад, суддів загальних апеляційних судів, яка встановлювалася ВРП у 2016 році, коли і так вже була велика нестача суддівських кадрів (фактично працювало 30 суддів), то для них було вже неважливо, встановлять їм штатну кількість 100 чи 50 одиниць. Ця чисельність була встановлена значно меншою, ніж у 2013 році. Статистика 2013 року залишається показовою, оскільки кількість справ із тих пір суттєво не змінилася. І дивно вважати, що якщо кількість справ залишилася такою ж, то суддів потрібно значно менше. Проте деякі особи, причетні до ініціювання реформаторських ідей, знову говорять, що суддів потрібно вкотре перевірити. Ще приклад: 2013 рік, у Харківській апеляції штатна чисельність – 111 суддів. Зараз – 16. То що є важливішим – вп’яте перевірити тих 16 чи знайти 100, які зможуть заповнити наявні вакансії?! Невже стоїть черга бажаючих?! Невже держава створює умови для зацікавленості юридичної спільноти до конкурсу, чи забезпечила захист або моральний комфорт, не кажучи вже про матеріальне становище?! Єдине джерело заповнення цих вакансій – це суди першої інстанції».

Водночас, на думку очільника КГС ВС, вирішивши проблему з наповненням кадрами апеляційних судів, ми можемо отримати таку проблему в першій інстанції. І якщо зараз закрити вакансії в апеляції заважає відсутність ВККС, то для заповнення першої інстанції потрібне навчання кадрів, а це вже інші строки, адже повна процедура конкурсу в суди першої інстанції займе щонайменше 2 роки (а як показала остання практика, свого призначення очікували близько 7 років). Крім того, Богдан Львов також згадав, що з вересня 2017 року триває створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності», – наголосив очільник КГС ВС.

На переконання Богдана Львова, зараз ми маємо терміново вживати екстрених заходів, спрямованих фактично на відродження та відновлення судової системи. Суди також роблять усе можливе, щоб до них була довіра. І про це свідчить статистика: 80 % рішень судів першої інстанції не оскаржуються в апеляційному та касаційному порядках. Крім того, за останніми опитуваннями, 63 % громадян довіряють місцевим судам. Якраз це і свідчить про довіру. Але про яку довіру йтиметься, коли чиновники високого рангу підривають авторитет та довіру до суддів сумнівними необґрунтованими закидами, наприклад, розробляючи специфічні стратегії для подолання корупції виключно в судовій сфері тощо? На якій підставі? Жодна статистика не показує, що судова влада найбільш корумпована. Крім того, судова влада здатна до самоочищення. Наприклад, лише за минулий рік ВРП було звільнено 56 суддів із дисциплінарних підстав (не за власним бажанням), тобто по 5 суддів щомісяця. А з урахуванням нинішньої кількості суддів – це великий відсоток.

Підсумовуючи виступ, Богдан Львов висловив сподівання, що найближчим часом завдяки парламенту відновить роботу ВККС, будуть проведені конкурси до місцевих та апеляційних судів і заповнені всі вакансії з урахуванням реального навантаження. «Має бути належне стабільне матеріальне забезпечення з одночасним ефективним контролем за професійною і позапроцесуальною поведінкою суддів та притягненням до відповідальності за порушення, незалежно від політичної приналежності.

Голова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Станіслав Кравченко у межах сесії «Актуальні правозастосовні практики кримінальної юстиції» розповів про тенденції розвитку кримінального права і юстиції. Зокрема, він нагадав, що у ККС ВС понад рік тому створена Третя судова палата для розгляду кримінальних справ (проваджень) щодо корупційних злочинів. На його переконання, завдяки запровадженню такої окремої спеціалізації вдасться забезпечити сталість та єдність судової практики з розгляду кримінальних проваджень щодо корупційних злочинів (зокрема, передбачених у прим. ст. 45 КК України, статтях 206-2, 209, 211, 366-1 КК України). Таким чином, створенням цієї спеціалізованої палати завершилося формування окремої судової вертикалі: перша інстанція – Вищий антикорупційний суд, апеляційна – Апеляційна палата ВАКС, касаційна – Третя судова палата ККС ВС.

Очільник ККС ВС також наголосив, що життя не стоїть на місці, змінюються підходи, у тому числі й до правосуддя: «Безперечно, законодавство має йти в ногу з часом. Проте дещо лякає так званий турборежим, запроваджений у парламенті майже рік тому. І начебто з добрими намірами приймаються законодавчі ініціативи для врегулювання тієї чи іншої ситуації, водночас інколи вони не враховують ні суміжних інститутів, ні суміжні правовідносини, або навіть суперечать законодавству, що є неприпустимим, і так не має бути. Зі свого боку ВС намагається максимально долучатися до формування спеціалізованого законодавства, зокрема співпрацювати з парламентським Комітетом з питань правоохоронної діяльності, ми надаємо свої напрацьовані фахові рекомендації. Але, на жаль, на сьогодні вони недостатньо враховуються, отже, ВС лише опосередковано причетний до формування законодавства», – констатував Станіслав Кравченко. Водночас суддя висловив сподівання, що найближчим часом ця ситуація зміниться на краще, і парламент стане більше дослухатися до ВС, адже всі позиції та пропозиції він формує з урахуванням кращої судової практики.

Суддя, секретар судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС Ганна Вронська виступила з презентацією «Вирішення спорів, що виникають із кредитних договорів» у рамках секції «Актуальні правозастосовні практики. Робота з проблемною заборгованістю». Зокрема, вона детально зупинилася на сформованих позиціях ВП ВС і КГС ВС з кредитних спорів за участю банків. Так, ВС відійшов від позиції ВСУ, постановивши, що анкета-заява про приєднання до правил спільного кредитування не може вважатися кредитним договором, якщо в ній прямо й однозначно не прописані питання виплати відсотків за користування кредитом та відповідальність за порушення зобов’язань. Згідно з іншою позицією ВС закон не вимагає нотаріального посвідчення застави майнових прав.

Жваву дискусію викликала позиція ВС щодо питання нарахування відсотків за користуванням кредитом після закінчення строку кредитування. За словами судді КГС ВС, позиція ВС полягає в тому, що у разі пред’явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку. Водночас права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.

Суддя КГС ВС погодилася з тим, що практика ВС може змінитися, проте для цього потрібні вагомі докази та аргументи, які можуть наводити адвокати, представляючи інтереси тієї чи іншої сторони.

Водночас Ганна Вронська зазначила, шо проблема єдності судової практики у цій категорії спорів викликана тим, що вони розглядаються і загальними судами в цивільному процесі, і господарськими судами: «Щороку кожний суд напрацьовує свою практику, і лише через кілька місяців це питання потрапляє у ВП ВС».

Суддя ВС також розповіла про особливості звернення стягнення на предмет іпотеки, форму договору застави майнових прав, застосування ст. 38 Закону України «Про іпотеку», перехід до поручителя прав кредитора у зобов’язанні після виконання ним обов’язку боржника тощо.

Крім того, Ганна Вронська навела останні статистичні дані. Так, у першому півріччі 2020 року на розгляді у КГС ВС перебувало 6284 касаційні скарги. З них 671 спір, пов’язаний із застосуванням банківського законодавства, з яких 494 пов’язані із кредитуванням, а з них 192 спори – із забезпеченням виконання зобов’язань.

У рамках дискусії «Доступ до правосуддя» суддя КГС ВС Іван Міщенко проаналізував процесуальні фільтри. «Вже можна ділитися першим досвідом їх застосування і розповісти про проблеми, які існують. Безумовно, певні фільтри мають бути, проте від їх якості залежить єдність і послідовність судової практики. На жаль, законодавчий так званий турборежим не оминув стороною і процесуального законодавства, яке оновлювалося без обговорення та консультацій із судовою владою чи юридичною спільнотою. Тому таке їх несподіване і швидке впровадження, на жаль, не додало чіткості й зрозумілості судовому процесу», – зауважив суддя КГС ВС.

На його думку, процесуальні фільтри не спростили ні доступу до касаційного суду, ні власне процесу, а навпаки, спровокували дивну ситуацію, коли суд касаційної інстанції замість того, щоб перевіряти застосування норм матеріального і процесуального права попередніми інстанціями, вирішує інший спір, який не розглядався в першій і другій інстанціях, розбирається із судовою практикою, яку надали сторони.

У ході виступу Іван Міщенко порушив низку риторичних питань, зокрема: що вважати висновком у контексті застосування норм права? Чи є висновком позиція ВС щодо застосування норми процесуального права? Що таке «схожі правовідносини» – повністю ототожнені відносини чи частково схожі (одна категорія справи, схожий об’єкт спору)? Якщо суд апеляційної інстанції припустився помилки і вона є очевидною, але в касаційній скарзі немає посилання на конкретну судову практику (або релевантну) про неправильне застосування цієї норми, як у такому випадку діяти касаційному суду?